Причини,привід та початок Першої світової війни

Зовнішня політика провідних держав світу: Великої Британії, Франції, Ні­меччини, Австро-Угорщини, Росії підпорядковувалась їхнім економічним інте­ресам — боротьбі за ринки збуту товарів і капіталів, доступ до джерел сировини і дешевої робочої сили.

Німецька імперія, що стала світовою державою наприкінці XIX ст. захопи­ла менше колоній, ніж «старі» колоніальні імперії і вважала себе обділеною. Німеччина розгорнула шалену гонку озброєнь, довівши видатки на підготовку до війни до 1/2 всього державного бюджету.

Причинами Першої світової війни стали:

- прагнення переділити уже поділений світ (основою цієї тенденції була політика монополій, що мала виразно експансіоністський, агресивний характер);

- посилення ролі держави, що перетворювалася в носія загальнонаці­ональної ідеї, яка замінила ідеї демократії;

- зростання    монополій    з    державою,    формування    державно-монополістичного капіталізму посилювало агресивність державної політики;

- намагання вирішити внутрішні проблеми (соціальну напруженість між бідними і багатими та національну — між пануючими і пригнобленими націями);

- швидкий економічний розвиток провідних країн та гострі суперечності між ними, викликані нерівномірністю такого розвитку;

- мілітаризація економіки і суспільної свідомості.

Європейські країни, готуючись до нових загарбницьких воєн, шукають собі союзників, об'єднуючись у воєнно-політичні блоки. У 1882 р. утворився Троїстий Союз. До нього увійшли Австро-Угорщина, Італія та Німеччина. На противагу Троїстому Союзу Франція, Англія та пізніше Росія створили протягом 1904-1907 рр. свій блок під назвою Антанта (що в перекладі означає «сердечна угода»).

Особливо гостре економічне суперництво виникло між Великою Брита­нією та Німеччиною, яка бажала покінчити з пануванням Англії на морях, послабити її вплив на світовий ринок та захопити колонії. Німеччина мала територіальні претензії до Франції, прагнула приєднати промислово розвинені північно-східні регіони Франції. Щодо Росії, то Німеччина хотіла захопити Прибалтику, Україну, Дон і Кавказ.

Франція планувала повернути Ельзас і Східну Лотарингію, захистити Саарську область та лівий берег Рейну (там були розташовані сучасні проми­слові підприємства).

Англія сподівалась захопити частину німецьких колоній в Африці, по­ділити Османську імперію, особливо хотіла привласнити багаті нафтою Ме­сопотамію та частину Аравійського півострова.

Плани Австро-Угорщини поширювались на Балкани. Вона мріяла за­хопити Сербію, відібрати в Росії Польщу та Правобережну Україну (Поділля та Волинь).

Щодо Османської імперії, яка виступала на боці Троїстого Союзу, то во­на розраховувала захопити російське Закавказзя і поновити вплив на Балканах.

Росія прагнула приєднати Галичину, встановити своє панування на Бал­канах і в протоках Босфор і Дарданелли, послабити економічно Німеччину.

Японія планувала захопити німецькі орендні території в Китаї (піврст-рів Шаньдунь) та острови у Тихому океані.

Приводом до розв'язання війни стало вбивство 28 червня 1914 р. дев'ятнадцятирічним сербським студентом Гаврилою Принципом спадкоєм­ця австро-угорського престолуерцгерцога Франца-Фердинанда з дружи­ною. Троїстий Союз використав цю подію як привід до початку війни.

28 липня Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. 29 липня в Росії бу­ло оголошено часткову мобілізацію, а Німеччина відразу ж оголосила війну: Росії — 1 серпня, а Франції — 3 серпня. Німецькі війська вирушили на фран­цузьку територію через Бельгію. Англія стала на бік нейтралітету Бельгії і 4 серпня оголосила війну Німеччині. Так розпочалася Перша світова війна.

Воєнні дії розгорнулися в Бельгії та Франції, Східній Прусії і на Україні, у Сербії та Палестині, у Закавказзі і Африці, а також на всіх океанах Землі. У воєнний конфлікт поступово було втягнуто 38 держав, мобілізовано 74 млн осіб.

Головними фронтами війни були Західний та Східний. На Західному фронті Німеччина воювала з англійськими, французькими та бельгійськими військами. На Східному фронті австро-угорські та німецькі війська бились із російськими. За планом генерала фон Шліффена війна мала бути «блискави­чною», тобто за півтора місяця потрібно було розгромити Францію, і потім усіма силами за півмісяця розбити українську армію. Та після битви під Па­рижем 3-10 серпня 1914 р. план Шліффена було остаточно зірвано. Наступ Росії у Східній Прусії був також невдалим, австро-угорські війська відступи­ли до Карпат. Таким чином, Східний фронт теж стабілізувався. Під кінець 1914 р. до Троїстого Союзу приєдналася Туреччина, і його стали називати Четверним.

3. Українські землі у складі двох імперій. Ще в 1795 p. у результаті третього поділу Польщі територія України була остаточно розподілена між Російською й Австрійською (з 1867 р. - Австро-Угорська) імперіями.

До території Російської імперії було приєднано близько 80% українських земель. На початку XX ст. українські землі у складі Росії входили в дев'ять губерній: Волинську, Подільську, Полтавську, Київську, Катеринославську, Херсонську, Харківську, Чернігівську і Таврійську (без Криму). Значна частина українців проживала за межами цих губерній - на Дону і на території Кубані. Змішаним було населення і прикордонних губерній - Курської, Воронезької, Гродненської, Мінської, Територія етнічних українських земель, захоплених Російською імперією, охоплювала 618 тис. км кв.

До Австрійської імперії після розпаду Королівства Польського відішли західні землі у складі Буковини, Галичини,Бессарабії з територією 72 тис. км кв.

У роки Першої світової війни українські землі стали об'єктом територіальних домагань з боку воюючих блоків -Троїстого союзу й Антанти (в особі Росії).

І Австро-Угорська, i Російська імперії прагнули використати війну ДЛЯ придушення національно-визвольного руху українського народу. A українці, розділені між двома імперіями, змушені були воювати один з одним: у російській армії нараховувалося близько 4 млн українців, а в австрійській - 300 тис.

4. Плани держав Троїстого союзу й Антанти стосовно України.

4.1. Німеччина.

а) Одні політичні сили Німеччини розглядали варіант входження українських земель до складу майбутньої, як вони планували, «Великої Німеччини» разом із Нідерландами, Бельгією, Данією, Австро-Угорщиною, Польщею, Прибалтикою, слов'янськими землями Балканського півострова. Україна розглядалася як плацдарм для просування на Схід і потенційна колонія, звідки можна буде черпати сільськогосподарські продукти і природні ресурси.

б) Інші політичні сили цієї країни бачили долю України інакше: вони сподівалися на будівництво самостійної української держави, яка б послабила Росію та закрила б їй вихід до Європи.

4.2. Австро-Угорщина. Австро-Угорщина планувала захопити Волинь і Поділля. Разом із тим, вона прагнула зміцнити своє панування в Галичині, Закарпатті й Буковині. Австрійський уряд метою своєї політики у війні проголосив також відрив від Москви і завоювання інших українських земель і створення на них незалежної України, що повинно було, на його думку, послабити вплив Москви на Південно-Східну Європу.

4.3. Росія. Під гаслом «об'єднання всіх українських земель» Росія прагнула захопити всю Галичину, Закарпаття і Буковину. Українські землі правлячими колами Росії розглядалися як плацдарм для зміцнення своїх позицій на Балканах і в Передній Азії. Офіційна російська влада категорично відкидала прагнення українського народу до незалежності.

5. Хід воєнних дій на території України в 1914 р. Російська імперія, що володіла величезними просторами, ще не могла опам'ятатися від поразки в війні з Японією (1904-1905 pp.) і внаслідок цього, а також технічної і технологічної відсталості, різко наростаючих соціально-економічних проблем у країні, політичної кризи у верхніх ешелонах влади, була не здатна забезпечити ефективний захист своєї території, і насамперед південно-західних (українських) земель.

Війська Південно-Західного фронту, які знаходилися на території України (у складі чотирьох армій), були розтягнуті на 450 км - від Іван-міста до Кам'янець-Подільського. їм протистояли чотири австро-угорські армії.

Воєнні дії на території України почалися вже в перші дні серпня 1914 р. на території Галичини. 18 серпня 1914 р. розпочався успішний наступ 8-ї армії генерала О. Брусилова. 3 23 серпня почалася Галицька битва, яка тривала до кінця вересня. 3 обох боків у ній взяли участь понад 1,5 млн чоловік: 700 тис. російський військ і 830 тис. австро-угорської армії. На початку битви військово-оперативна обстановка для російських військ складалася несприятливо, однак незабаром їм вдалося перехопити ініціативу. Успішний наступ військ двох російських армій під командуванням генералів Рузського і Брусилова увінчався взяттям 21 серпня м. Львова, a 22 серпня - м. Галича. Розвиваючи наступ, війська Південно-Західного фронту оточили і блокували добре укріплену фортецю Перемишль і до 13 вересня вийшли на рубіж у 80 км від Кракова, але їхній подальший наступ був припинений.

Після завершення Галицької битви російські війська зайняли всю Східну і значну частину Західної Галичини і майже всю Буковину з м. Чернівцями. Австрійсько-угорські війська зазнали нищівної поразки: їхні втрати становили 400 тис. чоловік, у тому числі 100 тис. полоненими; у ході боїв російські війська захопили 400 гармат. Плани німецького командування втримати весь Східний фронт силами тільки австро-угорської армії зазнали краху. Початковий період Першої світової війни закінчився в цілому переможно для Росії.

Під час проведення бойових операцій у західноукраїнських землях загострилася обстановка на півдні. На боці австро-німецького блоку у війну вступила Туреччина. В акваторію Чорного моря через протоку Дарданелли ввійшли німецькі крейсери «Гебен» і «Бреслау». Вони разом із турецьким флотом, потіснивши англо-французькі ескадри, уночі проти 16 жовтня 1914 р. зненацька обстріляли Севастополь, Одесу, Феодосію і Новоросійськ. Для Росії створився ще один - Кавказький фронт.

Наприкінці 1914 р., як на Західному, так і на Східному фронті, були припинені активні бойові дії, настало затишшя. Почався етап позиційної війни, що свідчило про крах німецького плану «блискавичної війни». Велику роль у провалі цього плану відіграла російська армія, яка своїми активними діями відвернула на Східний фронт значні сили супротивника. Антанта змусила країни Четверного союзу (Четверний союз утворився після переходу на бік Антанти в 1915 р. Італії та приєднання до австро-німецького блоку Туреччини і Болгарії) воювати на два фронти, однак перемоги також не домоглася.